Stalker: Поклик Прип’яті – це третя частина оригінальної трилогії Сталкер, що побачила світ 2 жовтня 2009 року і єдина частина серії у яку я в дитинстві не грав.
Єдиний факт, що був відомий мені в той час – це те, що вона існує. Я бачив обкладинку коробки й, можливо, якийсь трейлер, але ні про ігровий процес, ні про історію гри тривалий час мені не було відомо зовсім нічого.
Протягом багатьох років “Поклик Прип’яті” залишався для мене незакритим гештальтом дитинства, який мучив, бо хотілось закрити для себе тему ігрового всесвіту Сталкера. Знайти відповідь на ключові питання для самого себе і дізнатись, якою була як уся серія, так і кожна окрема гра.
З іншого боку, половину мого свідомого життя в ігровому плані, десь глибоко в душі мене тішила думка, що існує щось, у моєму випадку гра, якої я ще не бачив. Цілий великий цікавий віртуальний світ, який чекає на мене.
І десь підсвідомо я відтягував момент знайомства із цією грою, адже чудово розумів, що сама думка про існування такого світу приносить мені більше емоцій, ніж факт знайомства. В момент, коли ти не знаєш, що тобі варто очікувати від гри, вмикається уява, яка здатна вибудувати будь-яку картину.
Але одного дня вже у свідомому віці, перепройшовши перші дві гри серії, я вирішив, що варто поставити крапку у цьому питанні й все ж ознайомитися із S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті та остаточно визначити для себе, якою ж була уся серія Сталкер особисто для мене.
Я розповім Вам усю цю довгу передісторію лише з однією метою, щоб Ви розуміли, що у сьогоднішній історії немає жодної нотки ностальгії. Я не грав у цю гру в часи її виходу й вперше пройшов лише зараз, через 15 років з моменту релізу. Я оцінював цю гру як нову для себе, хоча й прекрасно розумів, що це гра нульових років. Я пройшов досить багато ігор тієї епохи, тому маю із чим порівнювати.
А все-таки, давайте ж нарешті розберемося, яким був S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті. Чи приніс він щось нове в оригінальну трилогію чи та не повторили розробники помилок попередніх двох проєктів. І розберемось, що ж сталося із серією після.
Сюжет та історія Stalker: Поклик Прип’яті
Події S.T.A.L.K.E.R.: Call of Pripyat відбуваються одразу після подій оригінальної гри. Після того, як у “Тінь Чорнобиля” Стрілець знищив проєкт усвідомлення та відкрив шлях до центру Зони.
Звістка про цю подію швидко поширилась серед вільних сталкерів, вийшла за межі Зони та сягнула найвищого керівництва України, яке вирішує взяти усю Зону під свій контроль, скориставшись можливістю, яку створила лише одна людина – Стрілець, приборкавши невідому до нині силу.
Урядом був розроблений план, згідно з яким до Зони відчуження відправлялись значна кількість гелікоптерів, які повинні провести повітряну розвідку та скласти детальний план розташування аномальних утворень. Згодом розробленим безпечним маршрутом вирушать основні сили військових, які повинні будуть зайняти територію Зони, взявши її під свій контроль.
Але, як і будь-який план, створений на папері у кабінеті, на практиці виявляється, що не усе так просто, й відправлені на розвідку гелікоптери не досягають зазначених координат. Залетівши до Зони, вони за незрозумілих причин зазнають аварії та падають.
Для того, щоб розібратися з причинами катастрофи Служба безпеки України відправляє до центру Зони свого агента, майора Олександра Дегтярьова. У минулому колишнього досвідченого сталкера, який повинен розібратися із причиною провалу операції “Фарватер” та довідатись, що сталося з екіпажами гелікоптерів. У цей момент закінчується зав’язка сюжету та починається ігровий процес.
Подача сюжету
Сюжет “Поклику Прип’яті” складно назвати епічним. В ньому немає загадки та чогось містичного, як це було у першій частині гри, коли уся пригода Стрільця була оповита атмосферою загадковості.
Коли ти ніколи не знав, що тебе очікує у наступній будівлі чи наступній підземній лабораторії. І навіть канонічний фінал історії міг залишитись для гравця загадкою, якщо не знати, які квести чи умови потрібно обов’язково виконати, щоб побачити, як насправді повинна закінчуватися ця історія.
У моєму випадку я декілька разів бачив один і той же фінал через те, що у рольових іграх завжди люблю збирати предмети й торгувати ними. А ще через те, що в кінці гри просто не знав, що можна зайти у певні двері й побачити як ще одну локацію, так і зовсім інший фінал.
У “Поклику Прип’яті” із цим набагато простіше, історія більш приземлена та локальна й подається вона прямо. Візьму на себе таку відповідальність й скажу, що це хороше рішення сценаристів, адже на титрах у кінці гри ти розумієш, що прожив певну пригоду повністю, від початку й до кінця.
Історія цієї гри має чіткий початок та чіткий фінал, який в кожного гравця буде відрізнятися лише в деталях, адже ця частина дотримується традиції попередніх ігор серії та має декілька варіантів закінчення.
Окрім цього гра починається із передісторії у якій розповідаються як причини, чому світ став таким, яким ми його зустрічаємо, так і події попередніх двох ігор серії, хоча прямо на цьому не наголошують.
Завдяки цьому історія сприймається лінійно та комплексно, ніби читаєш книгу або дивишся кіно. І формально у 3 частину трилогії Сталкер можна грати навіть окремо, без прив’язки до попередніх двох ігор. Але у третій грі змін зазнала не лише подача сюжету, але й світ, який тепер більш впевнено можна називати відкритим.
Якщо у попередніх частинах ігрова мапа хоч і була достатньо великою, вона була поділена на багато маленьких територій, які ми досліджували поступово та із постійними завантаженнями між локаціями.
У Call of Pripyat цього стало значно менше, адже уся доступна для дослідження територія тепер поділена лише на три, але достатньо великі території + дві підземні локації, на яких вмістили величезну кількість цікавих місць та подій.
Місто Прип’ять у грі Сталкер: Поклик Прип’яті
Як не складно здогадатися із назви, гравець отримує можливість відвідати місто Прип’ять та її околиці. Місто достатньо велике та відтворене досить детально, як на 2009 рік. Наявно досить багато будинків чи підприємств, які відкриті для дослідження і гравець ніколи не знає на перед, що очікує його всередині.
Технічно рушію гри тепер стало складно обробляти велику кількість об’єктів одночасно, тому уважні гравці можуть помітити, що територія стала більшою, але об’єктів перед очима навпаки – менше.
Відповідно, тепер одразу й не скажеш, що події відбуваються на території Українського Полісся, бо й рослинність стала біднішою. Менше дерев та флори на квадратний метр території. Як на мене, цей нюанс хоч і не приємний, але компенсується кількістю цікавих подій, які очікують на гравця.
Квести та завдання у грі Сталкер: Поклик Прип’яті
Як я зазначив раніше, сюжет гри досить локальний, але у нього цікава подача. Це історія одного завдання або пригоди однієї людини в рамках такого завдання. Пройшовши гру повністю, виникає відчуття, ніби переглянув серію чи сезон якогось серіалу. Проходження гри потребує близько 15 годин і весь цей проміжок часу наповнений цікавими пригодами, історією та унікальними персонажами.
Складно визначити, що у грі цікавіше: основний сюжет чи додаткові завдання, кожне з яких сміливо можна називати унікальним. Майже не залишилось завдань, коли тебе відправляють тупо ліквідувати 12 диких собак чи знайти певний предмет, який хтось загубив, як це було раніше.
Тепер, куди б тебе не відправили, це має передісторію та цікаву зрежисовану подачу і тобі завжди цікаво, що ж буде далі. На жаль, у цій частині серії немає кінематографічних вставок, але з’явилось досить багато кат-сцен на рушії гри, що теж додає епічності подіям.
Завершивши квестову лінію повністю, у кінці гри вам повідомлять, як ваше рішення повлипало на ігровий світ та що сталось із персонажами із якими ви зустрічались.
Читайте також: Огляд Killzone 2 на PlayStation 3 українською – ігри PS3.
NPC та унікальні персонажі
Ще одна важлива річ, яку просто не можна не помітити – це кількість унікальних NPC. Не можна сказати, що їх раніше не вистачало, але тепер майже усі ключові персонажі із якими ми взаємодіємо мають унікальну зовнішність.
Тепер гравець завжди має візуальний образ персонажів, що дозволяє ще більше зануритись в атмосферу гри, бо так ще більше співпереживає героям та усвідомлює, що зона відчуження – це не лише мертва територія, але й люди зі своїми власними долями. І далеко не усі із них прийшли до зони з добрими намірами.
Зазначу, що раніше більшість не ключових NPC були переважно у масках та мали лише пару видів модельок на усіх.
Геймплей, моди та система симуляції життя – A-life
Ігроладно “Поклик Прип’яті” майже не відрізняється від попередніх ігор серії. Якщо Ви у них грали, відчуєте, що гра зазнала змін лише у деталях. Змінився інтерфейс, інвентар, підкрутили економіку та інші дрібниці. В усьому іншому – це все то й же старий добрий Сталкер, який одні обожнюють, а інші просто не сприймають.
У цій частині розробники продовжили вдосконалювати власну систему симуляції життя – A-life, яка стала працювати ще краще. Вийшовши за межі поселення чи безпечної зони, ви ніколи не знаєте, що на вас чекає. Це справжня унікальна пригода у якій сталкери, угруповання та дикий світ живуть своїм власним життям.
Загалом буде чесно сказати, що гра хороша, але не ідеальна та зі своїми мінусами, частина з яких переміщується з однієї частини до іншої й з якими дуже люблять експериментувати найвідданіші фанати, створюючи десятки модів та свою власну Зону.
Чим більше модифікацій у грі – тим довше вона живе. А у будь-якої із частин сталкера із цим проблем точно немає.
Читайте також: Як зберегти гру у Metal Gear Solid (PS1)?
Враження від проходження S.T.A.L.K.E.R.: Call of Pripyat
Особисто для мене “Поклик Прип’яті” став приємним здивуванням, адже пройшовши попередні ігри серії я очікував отримати щось подібне, але завдяки новому погляну на подачу історії та добре зрежисованій буквально кожній місії, розумієш, що розробники вчаться й рухаються у правильному напрямку.
Пройшовши третю та останню частину оригінальної трилогії Сталкер, в мене виникло дивне відчуття, адже я нарешті зумів заповнити прогалину й поставити крапку для себе у цій великій історії й тепер можу впевнено сказати, що пройшов усі частини й це хороша українська гра, культова ігрова серія нульових років.
В той же час приходить розуміння, що перевернулась ще одна сторінка історії. Тепер розгадана ще одна таємниця мого дитинства.
Яка частина серії Сталкер/Stalker найкраща?
Філософствуючи на тему, яка ж із 3 частин краща, зазначу, що однієї кращої на мою думку немає. Кожна частина трилогії – це пошук розробниками тої ідеальної формули Сталкера, яким він повинен був вийти ще у 2007, з появою “Тіні Чорнобиля”.
Якщо вдаватися у деталі, то “Поклик Прип’яті” – це в порівнянні найкраща подача сюжету та режисерська робота, яка навіть із обмеженим технічним функціоналом може запропонувати гравцю цікаву історію + можливість відвідати детально-відтворене місто Прип’ять, яке з кожним роком руйнується і вже точно не буде таким, яким його зафіксовано у цьому віртуальному варіанті.
“Чисте небо” – це технічно найкраща із трьох частин серії. Й мова не про відсутність багів, адже їх достатньо, а частина вже стала культовими, а про графіку та деталізацію, яка витискає з ігрового рушія буквально усі можливості та й сьогодні виглядає солідно. Щоб ви розуміли, на момент виходу системні вимоги гри були близькими до параметрів першої частини Crysis.
А “Тінь Чорнобиля” – це вже класика, відправна точна історії, яка живе й сьогодні. Цю гру можна любити й критикувати одночасно, але не можна не погодитись, що без неї як українська ігрова індустрія, так і дитинство мільйонів дітей 00-х років було б зовсім іншим.
Розробка Stalker 2: Серце Чорнобиля
І ось зараз, в момент, коли я ставлю крапку в цій великій історії, спробуємо поглянути на те, що ж сталось із серією після 2009 року, після виходу “Поклику Прип’яті”.
У 2010 році розробники із GSC Game World повідомили, що Stalker 2 перебуває у розробці й його вихід було заплановано на 2012 рік. Гра розроблялась на власному рушії студії, який було вирішено робити з нуля, адже попередній X-Ray усіх версій був застарілим за багатьма параметрами.
Окрім технічних характеристик новий рушій повинен був розширити горизонти для серії й вперше дозволити випустити гру на консолях, адже до цього усі частини Stalker були виключно пк-ексклюзивом.
Але цьому не судилось статись, бо згодом через певну сукупність проблем розробку було заморожено, а студію GSC розформовано. Перші чутки про відновлення роботи над проєктом з’явились лише у 2018.
На момент виходу цього матеріалу S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля все ще перебуває у розробці і це гра на яку з нетерпінням очікують мільйони гравців по усьому світу. Цього разу не лише на PC, але й на консолях.
І про те, якою вийшла повноцінна друга частина легендарної української ігрової серії, про її плюси та мінуси ми з вами поговоримо у наступному матеріалі. У момент, коли гра нарешті побачить світ.
А на цьому моменті я ставлю крапку у моїй історії серії Stalker. Я сподіваюсь вам сподобалась така моя розповідь у трьох випусках.
