Поколінню, чиє дитинство та юність випали на нульові роки не потрібно пояснювати, чому історія про пригоди Гаррі Поттера та його друзів – це не просто історія про магію, яка з певних причин розтягнулась на понад 10 років. Це щось значно більше.
Це цілий магічний всесвіт, який комусь може не подобатись за стилем або своєю наївністю. Але не можна не погодитись із тим фактом, що для десятків мільйонів людей по усьому світу – це велика частина життя.
Вони вперше знайомились із ним, коли ще були зовсім юними та щиро вірили у магію. І прощались через десятиліття, коли, ставши майже дорослими, із сумом споглядали фінальні титри останньої частини оригінальної історії.
Герої дорослішали від частини до частини і їхні історії ставали все більш серйозними. І пригода, яка для більшості починалась, як казкова історія у 2001-му з виходом на екрани першої екранізації книжкової історії 1997-го, завершувалась у році 2011, коли на екрани вийшла “Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії: частина 2”, яка була останньою частиною пригод Гаррі Поттера.
У ній майже не залишалось і сліду від тієї простоти та магії казки, яка була на початку. Як не залишалось її й у житті глядачів, які пильно спостерігали за цим світом та його героями протягом усього цього часу. Вони виросли, як і їхні кумири.
Як і більшість успішних літературних історій 90-х та нульових років, історія про Гаррі Поттера отримала кіноадаптацію, яка й зробила хлопчину зі шрамом на лобі надзвичайно популярним.
Звичайно, книжкова історія теж була популярною серед читачів усього світу і саме вона була першоджерелом, але завдяки появі цієї історії на широких екранах вона й зуміла стати культурним феноменом десятиліття та намертво закарбувалась у пам’яті просто незліченної маси людей.
Відеоігри про Гаррі Поттера
А там, де виникало успішне кіно у двотисячних, обов’язково з’являлась його ігрова адаптація. І так, як фільмів про Гаррі Поттера було багато, відеоігор було ще більше. Їх було надзвичайно багато.
І робили їх буквально для усіх наявних платформ того часу, в усіх можливих варіаціях та форматах. Вони були різними, як за формою, так і змістом. Це був справжній конвеєр, який на початку справно працював і свою функцію виконував ідеально.
Він дозволяв власникам авторських прав неймовірно збагачуватись на наївному бажанні фанатів особисто доторкнутись до улюбленого світу, керуючи знайомими персонажами та допомагав весело згаяти час, очікуючи виходу наступної частини історії, незалежно від формату.
Як книги про Гаррі Поттера, так і їхні кіноадаптації на широких екранах виходили зі сталою періодичністю. В середньому, кожні півтора-два роки.
На початку, коли ринок ще не був перенасичений, гравцям було цікаво зануритись у такий знайомий, але все ж новий світ. Особливо юним ґеймерам, якій й були цільовою аудиторією перших ігор. Хоча й дорослі теж у них грали. Тихенько, щоб ніхто не бачив, але грали.
Це була та епоха, коли кожна із версій однієї й тої ж частини гри була зовсім іншою. Їх робили для різних платформ різні люди.
Граючи у них, часом здавалось, що розробники не дуже заглиблювались у сюжет оригіналу. Змінюватись могли не лише локації чи подача сюжету, а історія загалом.
І я, як людина, яка застала той час, можу впевнено стверджувати, що це пішло серії лише на користь, адже було цікаво досліджувати гру та шукати відмінності у віртуальних світах так, як і знаходити неточності між світом книги та кіно. Але так було лише на початку.
Ігри, хоч і створювались у короткий проміжок часу, під дату виходу кожної нової частини кіно, на початку дійсно були якісними. Більшість із них не лише посідали високі позиції у чартах продажів, але й отримували досить позитивні оцінки, як від критиків, так і звичайних гравців.
Але з часом, в міру того, як зникала магія казки, як і твору, так і у життях фанатів, приходило розуміння, що конвеєр починає давати збій і якість плавно перетікла у кількість.
Глядачі та читачі, зростаючи, все ще купували та грали у нові відеоігри про Гаррі Поттера, але робили це більше за інерцією та звичкою, бо за роки в пам’яті закарбувався добре знайомий порядок дій: спочатку виходить книга, потім фільм на її основі.
А ознайомившись із ними, тим міг придбати й відеогру на будь-яку із наявних у тебе вдома платформ. Від персонального комп’ютера, який на початок десятих років вже став нормою у кожному домі, і до ультра нової та потужної ігрової консолі, яку дозволити могли лише батьки обраних.
А, якщо у Вас вдома був інтернет, Ви могли дізнатись про існування й інших версій. Для платформ, які у ваших краях не продавались і про існування яких ніхто з вашого кола оточення навіть не підозрював.
Для справжніх ґеймерів знайомство із цими унікальними та недоступними консолями та іграми для них ставало ціллю на майбутні роки та десятиліття. Як не складно здогадатись, я відношу себе саме до цієї категорії гравців.
Останні частини ігрових адаптацій Поттера були настільки дивними та поганими, що про них навіть жартували, що – це магічний артефакт, який потрібно знищити. Передплатникам ігрової літератури в Україні навіть пропонували способи, як це можна зробити. З моменту появи цього жарту пройшло вже понад десятиліття, але це й досі смішно.
Читайте також: Українці створили повний український дубляж Half-Life 2 за допомогою штучного інтелекту.
Епоха ігор за ліцензіями кіно
Але варто зазначити, що такий конвеєр був характерним не лише для ігор про Гаррі Поттера. Вони були лише частиною тієї епохи. Періоду історії, коли буквально кожна більш-менш успішна кінофраншиза обов’язково отримувала ігрову адаптацію і хвороби та доля у них усіх були дуже схожими.
Не усі такі проєкти були успішними, але люди купували їх під враженням від кіно, знайшовши на прилавках магазинів коробки із вже знайомими героями, що й підживлювало цей жадібний конвеєр. Розробники робили ставку на емоції й це працювало.
Але з часом ринок перенаситився подібним продуктом, а люди настільки втомились від ігрових адаптацій, що у гравців виникла чітка асоціація, пов’язана з тим, що гра за ліцензією – це обов’язково щось погане та не варте уваги. Погані ігри дійсно були і їх було багато, але не усі.
Якщо поглянути на тему ігрових адаптацій кіно в ретроспективі, то приходить розуміння, що це період, який тривав короткий проміжок часу. У нашому випадку із Гаррі Поттером – близько 10 років. Це був інший час та інша епоха, яка пройшла досить швидко.
Ігри створені за цей проміжок часу зуміли зайняти своє місце у історії. І не завжди вони були синонімом чогось негативного. Але розуміння цього приходить лише, якщо вийти за рамки періоду, коли вони були створені. Виявляється, що у довгостроковій перспективі усе не так погано.
Гаррі Поттер: головна історія дитинства
У наш час, коли діти, котрі виросли на історії про Гаррі Поттера, вже перетнули межу не лише 20, але часом й 30 років, повертаються до контенту на якому виросли й із великим здивуванням виявляють, що він не лише навіює спогади про дитинство, але й досі має чим здивувати.
Виявляється, що навіть ігри, які в той час ти намагався оминати, бо в порівнянні з іншими проєктами того часу вони були гіршими, можуть приносити позитивні емоції.
Звичайно, погляд на них (ігри) у ретроспективі не робить їх автоматично хорошими, але це можливість доторкнутись до чогось добре знайомого, але, в той самий час, нового.
Зазвичай, коли людина в режимі ностальгії повертається до чогось із дитинства, щоб це не було: книги, кіно, музика чи відеоігри, вона ніби намагається наздогнати потяг, який вже давно поїхав.
Часто трапляється так, що контент, який ми споживали у дитинстві і який нам дуже подобався, виявляється не таким вже й хорошим, якщо повернутись до нього у віці дорослому.
Це відбувається, бо ми та наші вподобання змінюємось з часом, а певні твори залишаються творіннями своєї епохи. І оцінювати їх варто лише, порівнюючи із творіннями того часу.
Кращі ігри про Гаррі Поттера: PlayStation, GBA, Wii
І ось тут для мене, як для людини, яка не є “поттероманом”, але любить цей магічний світ, факт того, що у свій час ігри про Гаррі Поттера штампувались із небаченою швидкістю виступає величезним подарунком.
Усе через те, що, повернувшись через багато років до знайомого світу, я виявив, що він може запропонувати мені не лише місиво із пікселів, як думає багато сучасних гравців, описуючи ретро ігри, але й багато цікавих версій знайомого світу, про існування яких я, в кращому випадку, знав, але ознайомитись не міг.
Harry Potter and the Philosopher’s Stone (PS1, 2001)
Ризикнувши близько 10 років тому придбати PlayStation 1 та першу частину Гаррі Поттера для неї я відкрив для себе версію гри, яка згодом стала однією із моїх улюблених ігор загалом. Це була Harry Potter and the Philosopher’s Stone, яка побачила світ у 2001 році.
До слова зазначу, що єдиною грою про Поттера, у яку я мав можливість грати у дитинстві була PC-версія “філософського каменя”. Потрапила вона до мене буквально один раз, але дуже запам’яталась.
Harry Potter and the Chamber of Secrets (PS2, 2002)
На PlayStation 2 першою грою із серії для мене стала “Таємна кімната” і це чудова гра, яка балансує між версією історії у книзі та кіно і має просто неймовірну атмосферу.
Harry Potter and the Prisoner of Azkaban (GBA, 2004)
Одного разу я ризикнув придбати зовсім невідомий для мене на той момент Game Boy Advance та зумів знайти і гру про Гаррі Поттера. Це була третя частина – “В’язень Азкабану” («Harry Potter and the Prisoner of Azkaban»).
Запустивши її я був просто вражений атмосферою та ігривим процесом. Воно й не дивно, адже я зовсім не очікував побачити проєкт про Гаррі Поттера у жанрі японської рольової гри. Це теж одна із улюблених моїх ігор.
Вона настільки мені сподобалась, що я придбав майже усі інші частини, які виходили у портативному форматі Advance і жодного разу не пошкодував. Вони подарували мені унікальний ігровий досвід та неймовірну кількість позитивних емоцій.
Окремої уваги заслуговує музика у форматі GBA, яка здатна розчулити кожного ґеймера, який розпочинав свій тернистий ігровий шлях із 8 біт. Це те, із чим точно варто ознайомитись особисто.
Harry Potter and the Order of the Phoenix (Wii, 2007)
Придбавши одного дня Nintendo Wii, я вирішив, що обов’язково повинен ознайомитись із версією гри про Гаррі Поттера і для неї. Мені вдалось придбати 5-ту частину про “Орден Фенікса” (Harry Potter and the Order of the Phoenix).
Особливість цієї версії у тому, що ви можете чаклувати закляття рухами контроллера. У 2007-му, коли гра побачила світ, така можливість була просто дивом, адже дозволяла ще глибше зануритись у світ магії. І байдуже, що графіка у цій версії була найгіршою в порівнянні із іншими.
Чи потрібні нам ігрові адаптації кіно?
Ви можете логічно запитати, для чого грати у різні версії однієї і тої ж гри, якщо сюжет ти вже знаєш на пам’ять. А я Вам відповім, що історія – це лише одна складова відеоігор. І різні версії на різних платформах мають свої особливості і в них цікаво розбиратись.
В широкому розумінні відеоігри покликані дарувати емоції і не завжди графіка та сюжет є у них головними. Якщо постаратись, кожен із нас може згадати проєкти, у яких було проведено не один десяток годин, незважаючи на те, що розробники приділили більше уваги лише якомусь одному аспекту гри.
Цікаво провести час можна й у грі надзвичайно поганій, бо це просто весело та смішно. Не секрет, що у франшизі про Гаррі Поттера такі теж присутні.
Чи можна сьогодні купити ігри про Гаррі Поттера?
Спираючись на статистику щорічних переглядів кіно про Гаррі Поттера, що для багатьох стало вже традіцією, можна сміливо стверджувати, що ця історія, хоч і заїжджена до дірок, але затребувана.
І, переглянувши знову усі частини кіно, глядач неодмінно захоче зануритись у магічний світ глибше. Але, відвідавши сьогодні ігрові магазини, із привеликим жалем виявить, що у наш час більше нічого подібного не лише не створюється, але й вже створене офіційно не продається. На допомогу можуть прийти лише ігри, які стали вже ретро.
Ігри за ліцензіями – це проєкти минулої епохи. У наш час за таким принципом та й просто таких ігор більше не роблять. Це той етап ігрової індустрії, який ми пройшли і він залишився у минулому.
І, повертаючись до порівняння із потягом, можна сказати, що він поїхав і вже давно, але, якщо добре пошукати, то виявиться, що окремі вагони залишились і ними є згадані вже різні версії для різних платформ відеоігор про Гаррі Поттера.
Їх багато, вони різні та різної якості і це той масив контенту, який досі залишається для багатьох незвіданим і гарантує величезну кількість цікавих пригод на роки на перед.
З моменту придбання першої моєї гри про Гаррі Поттера пройшов вже понад 10 років. Змінились епохи, змінився я та моє сприйняння світу, але мене завжди тішить думка, що навіть через стільки років існує далеко не один куточок у цьому магічному світі, який я ще не дослідив. Існують сюжети, яких я не бачив і які чекають на мене.
Підкреслю, що я ніколи не був потероманом. Мені цікаво розбиратись із тим, якими насправді були в даному випадку ігри нашого дитинства. Та цікаво спробувати проєкти, які з певних причин тоді були мені не доступні, а, часом, про існування яких я навіть і не підозрював.
Згадуючи епоху нульових в контексті нашої історії, франшизу про Гаррі Поттера можна замінити на будь-яку іншу велику історію того часу і суть не зміниться. В часи виходу та актуальності конвеєр вмикався на максимум і створив стільки різнопланового контенту, що розбиратись у цьому можна й досі, ледь не через двадцять років. Головне, щоб Вам це було цікаво.
Чи потрібно грати у ігри за ліцензією?
Підсумовуючи усе сказане вище, зазначу, що не варто боятись своїх уподобань. Якщо Вам цікаві ігри про Гаррі Поттера, скільки б років Вам не було, грайте у них. Головне, щоб процес приносив Вам задоволення.
Не варто боятись повертатись до ігор, з яких почалось Ваше знайомство із вуртуальними світами. Навіть, якщо Ви розчаруєтесь і більше ніколи не захочете до них повертатись, Ви навчитесь розрізняти епохи та часові періоди.
Ігри минулого – це не завжди синонім чогось поганого. Серед них знайдеться далеко не один цікавий проєкт, який зможе стати навіть Вашим улюбленим, але потрібно бути готовим, що пошуки можуть тривати роками. Але, в той же час, – це історія не про резуальтат, а про процес.
Читайте також: 1 рік із Xbox Series S в Україні. Огляд та враження від найменшої консолі Xbox.
