Чим більше живеш на цьому світі, тим складніше приймати той факт, наскільки швидко йде час. Ніби зовсім нещодавно батьки подарували тобі нову цікаву гру на твою улюблену платформу, як виявляється, що з того моменту пройшло не одне десятиліття і той спогад, який ти вважав зовсім свіжим, виявляється спогадом із далекого дитинства, яке сьогодні сприймається, як зовсім інший світ.
У це складно повірити, але з моменту виходу першої ігрової консолі від Sony пройшло вже 30 років. Для когось це була перша власна ігрова консоль, для когось черговий подарунок на Новий рік, день народження чи Різдво.
Хтось із PlayStation у далекому 94-му перейшов у таке революційне 3D, а для когось та маленька сіра коробка так і залишилась чимось недоступним, але, в той же час, таким бажаним. Це була справжня мрія мільйонів. У моєму дитинстві PlayStation 1 не було і про її існування я навіть і не здогадувався.
Читайте також: українські інді-гри, про існування яких Ви точно не знали
Моє знайомство із PlayStation 1 в Україні
У той час, коли малий Андрій ще грав у 8-bit, ходили чутки, що існує якась нова та дуже крута консоль і хтось у місті навіть її має, але це був не я і до мого особистого знайомства із цим дивом та революційними на той час технологіями залишалось ще понад 10 років.
Лише у підлітковому віці, ближче до закінчення школи, з допомогою інтернету я усвідомив, що відеоігри на моєму домашньому комп’ютері – це далеко не усе, що може запропонувати ігрова індустрія й існує ще дуже багато різного та цікавого.
Я зрозумів, що ті ігри у які я мав можливість грати та про існування яких знав, – це навіть не один відсоток від усього цікавого, що створило людство. Виявилось, що існує величезна кількість різних платформ, ігрових жанрів та серій і PlayStation 1, яка на той момент, коли я її придбав, вже вважалась ретро, – одна із них.
Так почалось велике дослідження віртуальних ігрових світів та історії розвитку ігрової індустрії, яке триває й досі. І яке, я сподіваюсь, не закінчиться ніколи.
Так почалась моя історія знайомства як із дуже хорошими іграми, які стали культовими і які я з радістю перепроходжу знову й знову вже протягом понад 10 років. Так і з тими іграми, які стали для мене як не повним розчаруванням, так надскладним випробуванням, адже, якби я не старався, та скільки спроб не робив, за роки так і не зміг зрозуміти, як їх пройти.
У цьому матеріалі я поділюсь із Вами добіркою, як надзвичайно хороших ігор покоління PlayStation 1, які вкрай рекомендую Вам для ознайомлення, так і ігор, які, можливо, не є поганими, але для мене особисто вони стали випробуванням із яким я не впорався.
Це історія про те, якими різними можуть бути враження від консолі залежно від того, які ігри потрапляють до Ваших рук. Та чому я раджу грати не лише у проєкти із найвищими оцінками та ігри, які мають найкращі відгуки. Це історія про любов та ненависть на PlayStation 1.
Harry Potter and the Philosopher’s Stone (2001)
Моя особиста історія знайомства із іграми PlayStation 1 розпочалась із першої частини пригод хлопчика, що вижив – Гаррі Поттер та Філософський камінь. Це гра, яка вийшла у далекому 2001-у і дивлячись на неї сьогодні, складно усвідомити, що всього 20 років тому ігри були зовсім іншими.
Сьогодні складно повірити, що усі ці квадратні полігони та кривенькі текстури не лише комусь подобались, але й були неймовірним технологічним досягненням, хоча на той час це дійсно було так.
Це досить коротка історія, розрахована на 5-6 годин, але ця пригода максимально атмосферна, не зважаючи на те, що у грі майже немає музики. Можливо, саме через це в окремих моментах ігровий процес опиняється на межі між казковою пригодою та жахастиком, що неодмінно викликає заряд додаткових емоцій.
Особливо добре це відчувається у темних коридорах Гоґвартсу, який у цій версії є унікальним. Унікальним в тому розумінні, що це гра тої епохи, коли один і той же проєкт виходив на різних платформах під однією й тою ж назвою, але був зовсім іншою грою, адже створювався різними людями.
Часом виникає думка, що й самі розробники не завжди добре розуміли навіть суть оригіналу, тобто книги, бо в кожній версії історія подається по-своєму.
Мабуть, це одна із причин популярності відеоігор про Гаррі Поттера, адже, окрім того, що це популярна франшиза, фанатам історії цікаво досліджувати та шукати відмінності у різних версіях. Це історія про те, коли усе ніби добре знайоме, але чим більше граєш, тим більше нових та цікавих деталей знаходиш.
І якщо Ви вважаєте, що ігри про Гаррі Поттера – це щось дуже просте та для дітей, то Ви сильно помиляєтесь. Не зважаючи на те, що вона розрахована на молодшу аудиторію віком 3+, пройти її, повірте мені, – це ще те випробування.
Якщо Ви вирішите пройти цю історію повністю на 100%, будьте готові, що для середньостатистичного гравця – це стане справжнім екзаменом на спритність, логіку та інтуїцію. Мабуть, без магії тут точно не обійтись.
Ця гра у свій час була справжнім хітом. Версія на PlayStation 1 продалась накладом у понад 8 мільйонів копій, що зробило її не лише однією із найбільш продаваних ігор на PlayStation, але й однією із найбільш продаваних відеоігор усіх часів на момент виходу.
Якщо Ви ще знайомі із пригодами Гаррі Поттера у версії для PlayStation 1, то обов’язково із нею ознайомтесь. Повірте мені, пройшовши її, Ви усвідомите, що у цих пікселях на екрані та кривих полігонах є щось загадкове та магічне. Окрім цього, зможете відчути, як відбувався поступовий перехід ігрової індустрії у повне 3D.
Це була моя перша гра для PS1 і я вважаю, що мені дуже пощастило, що в коробці із консоллю, коли я її придбав, знаходилась саме вона. Це хоч і складна, але дуже хороша гра для знайомства із платформою.
Згадуючи ті роки, я сміливо можу зробити висновок, що я був досить везучим, адже одна із наступних ігор, яку мені вдалось придбати – це теж дуже хороша гра. Це ексклюзив платформи та ще й придбаний колись буквально за 50 гривень, що особливо не може не тішити.
Читайте також: українські інді-ігри, які точно варто придбати та пройти
Xena: Warrior Princess (1999)
Однією із перших моїх ігор у колекції PS1 також стала Xena: Warrior Princess, яку я вважаю просто шедевром.
Це гра по американському серіалу, знятому у Новій Зеландій, який транслювався на телебаченні з 95 по 2001 рік. За цей час пригоди Ксени (ну або Зени) та Ґабріель розтягнулись на 6 сезонів та 134 епізоди. Гра ж побачила світ у 99-у, коли глядачі вже насолоджувались аж 5 сезоном.
У нас його теж показували і він був достатньо хорошим, як на той час. Не пригадаю роки в яких я дивився його особисто, але це точно було на К1 близько 16 години. І йшов він в перемішку із іншим серіалом про Геркулеса, який був майже ідентичним.
Сьогодні цей серіал дивитись складно, хоча він й досі виглядає надзвичайно атмосферно, але якою ж була гра?
Реклама Xena: Warrior Princess PS1
Гра на PlayStation 1 з однойменною назвою – це досить коротенька пригода, розрахована на пару годин ігрового процесу, тому за бажання пройти її можна буквально за один вечір.
У грі на Вас чекає 21 рівень, протягом яких ми боремось із бандитами, захищаємо бідних селян та просто нужденних, які опинились не у тому місці та не в той час.
Поступово загрози та виклики для нашої героїні зростають і згодом ми вступаємо в смертельну сутичку із древнім злом, яке тільки те й робить, що намагається усіма способами захопити владу на Землі. Протистояти йому може лише смілива та відчайдушна героїня на ім’я Ксена.
У грі досить не погана бойова система, як на свій час. Наявно багато різних комбо-ударів, якими наша панянка може користуватися в бою з ворогами. ЇЇ головна та унікальна зброя – це магічне кільце під назвою Чакрам. Такий собі аналог бумерангу, який завжди повертається до того, хто його запустив.
Але, не дивлячись на усі плюси атмосфери, естетики та невеличкої долі ностальгії, у цієї гри є й один солідний мінус – це камера, яка постійно живе своїм життя. Пройшовши її декілька разів, можу запевнити, що 80% випадків, коли гравець програє – це через те, що йому заважала камера і він просто не бачив, хто його атакує або куди він скаче.
Але, якщо Ви грали у більше, ніж одну гру покоління PS1, то добре знаєте, що проблемна камера – це деталь, яка об’єднує більшість ігор, які виходили у той період, коли індустрія лише переходила та вчилась працювати у повному 3D.
Загалом, оцінки у ігрової адаптації пригод Ксени досить посередні, але, якщо Ви фанат або просто часом дивились серіал на телебаченні у дитинстві, я раджу Вам ознайомитись із цією грою. Це не ідеальна, але дуже цікава коротенька пригода, яка особисто мені дуже подобається.
Але, як я сказав на самому початку, не усі ігри, які мені траплялись були хорошими або я просто їх не зрозумів чи зміг полюбити. Давайте ж поглянемо на інший бік ігор покоління PS1.
Heart of Darkness (1998)
Якщо мені не зраджує пам’ять, то Heart of Darkness була другою моєю грою в колекції після Гаррі Поттера і це гра, яку я просто не люблю.
Вона побачила світ у 98-му і на свій час була неймовірним технічним проривом у плані якості зображення. Споглядаючи трейлери та кат-сцени, складається враження, що зображення просто оживає. Це ніби мультфільм, яким ти можеш керувати особисто. Від такого усвідомлення у гравців, які лише вчора грали у щось 8 чи 16-бітне просто руйнувались усі шаблони.
Надпис на обкладинці обіцяє гравцям понад унікальних 170 локацій та 30 хвилин кінематографічних кат-сцен. Виглядають вони дійсно вражаюче, як на свій час і візуальна складова – це найкраща частина гри, яка навіть сьогодні виглядає досить солідно.
Якщо описувати гру коротенько, то це інтерактивний мультфільм у якому ми отримуємо можливість керувати школярем на ім’я Енді, який найбільше у цьому світі боїться темряви.
Одного дня повелитель темних сил з далекого виміру приходить на землю і викрадає кращого друга Енді – собаку на ім’я Віскі. Наш сміливий школяр не розгубився, взяв себе у руки й на космічному кораблі відравився у далекий інший світ, щоб врятувати друга.
Особисто для мене перепоною на шляху того, щоб полюбити цю гру стало – керування. За жанром гра – платформер і тут потрібно багато скакати, лазити по локаціям, враховуючи таймінги, моментів із якими у грі ну дуже багато.
Головним ворогом Енді будуть не стільки дивні ворожі створіння з іншого виміру, як моменти, коли ти кудись не встигнув, не тоді підскочив, не ухилився чи не зумів з 54 спроби запам’ятати порядок дій на екрані. Про систему чек-поінтів згадувати не буду, але вона теж не ідеальна.
Скажу Вам чесно, що я проходив Heart of Darkness із великим болем та з підказками з інтернету. Коли нарешті побачив фінальні титри, твердо вирішив, що ця гра хоч і красива, але не для мене. Так страждати я більше не хочу.
На жаль, у моїй колекції є ще одна гра, яку я не дуже люблю і не розумію. Якщо попередню я зумів хоча б один раз пройти, то наступна вичавила із мене усі сили і після декількох спроб я чесно здався і більше навіть не намагаюсь її подужати.
Legacy of Kain: Soul Reaver (1999)
Мова про Legacy of Kain: Soul Reaver, яка побачила світ у 99-у році і стала другою грою у серії Legacy of Kain.
У цій грі нам розповідають історія вампіра на ім’я Разіель, який потрапляє до озера Мертвих та стає “Викрадачем душ”. Взявши під своє керування ледь живого спотвореного героя, ми повинні вибратись із дна потойбіччя та помститись лорду Каїну, за наказом якого ми там і опинились.
У Soul Reaver хороший сюжет із багатьма харизматичними персонажами, а що у цій історії ще краще, то це надзвичайна готична атмосфера та стилістика. Візуальна частина – це саме той аспект, який у свій час спонукав мене придбати цю гру.
За жанром це – action-adventure від третьої особи із бойовою системою у стилі hack and slash із багатьма прийомами, ударами та добиваннями, які потрібно підбирати свій для кожного конкретного виду ворогів. Із цим у Soul Reaver все добре, особливо немає до чого придертись.
А от що дійсно мені особисто завадило цей світ полюбити, прийняти та просто хоча б пройти – це дизайн та структура рівнів. Це якийсь безкінечний лабіринт у якому я просто гублюсь.
Гра побудована таким чином, що наш герой перебуває одночасно у двох вимірах – матеріальному та духовному, між якими можна перемикатись. На цій деталі побудовано багато загадок та механік.
Окрім цього, у Soul Reaver принципово не можна померти у звичному розумінні цього слова і після закінчення здоров’я ми опиняємось у стартовій локації, звідки можемо мереміститись у будь-який із відвіданих раніше рівнів через портал.
І сукупність цих двох механік: перемикання між рівнями та портали, стали тим фактором, який призводить до того, що після пари годин гри та певної кількості смертей я просто не розумію, куди потрібно йти.
Я декілька разів засідав за проходження і чесно намагався цю гру зрозуміти, бо вона ну дуже атмосферна, але, вкотре впершись у стіну нерозуміння логіки, куди ж потрібно йти, я довго блукав локаціями й в певний момент просто забивав на цю ідею.
Що цікаво, сама по собі Legacy of Kain: Soul Reaver – це гра, високо оцінена гравцями і багато з них вважають її однією із кращих ігор на PlayStation 1. І цифра у 1,5 мільйони проданих копій по всьому світу хороше тому підтвердження.
Це хороша гра свого часу, яка знайшла свою аудиторію та гравця, але на жаль це не я. Можливо, одного дня я таки зберусь і нарешті пройти цю чудову ретро-гру, але не сьогодні.
Історія PlayStation 1 в Україні
PS1 побачила світ у 94-у й для багатьох стала одним із головних атрибутів дитинства. На ній вийшли, як сотні цікавих ігор, що отримали статус культовий і в майбутньому стали всесвітньовідомими серіями, так і ігри, які сьогодні важко сприймати та зрозуміти.
Ігри, які з висоти нашого часу можна вважати невдалими експериментами, які не змогли пережити перехід у повне 3D. Це етап еволюції технологій, який випав на дев’яності та саме на покоління PS1.
Якими б не були ці ігри та наскільки б вони не контрастували із нашими бажаннями та смаками, – це ігрова історія, яку цікаво досліджувати. І, граючи в максимально протилежні за якістю проєкти, з часом починаєш розуміти, наскільки різними бувають ігри та багатою людська фантазія.
Моя колекція ігор для PlayStation 1 досить скромна за мірками колекціонерів, але із усіма іграми, які я маю пов’язані певні цікаві історії, якими я з радістю із Вами поділюсь, якщо Вам буде цікаво.
Якщо Вам цікава тема PlayStation 1, максимально різних ігор, які виходили на ній та цікаві особисті історії, залишайте свої думки та побажання у коментарях під цим матеріалом.
Читайте також: найкращі українські інді-ігри на пк
