Якби моє дитинство випало на 90-ті, сьогодні моя історія починалася б зі спогадів про ігрову телепередачу грають усі, яку показували на українському телебаченні щонеділі на телеканалі УТ2 року десь із 1995-го.
Це була телевізійна україномовна передача про відеоігри в 90-і. І це було доволі рідкісним явищем, адже у той час українське телебачення складно було назвати українським, бо почути власне українську мову там було ще тим завданням.
Але сталося так, я народився трошки пізніше і цю передачу не застав. Моє більш-менш свідоме дитинство випало вже на нульові, тому моя історія трошки інша. Хоча, згадуючи той період, особливо до року десь 2004-го, моє дитинство не дуже-то й відрізнялося від дитинства дітей 90-х.
По телебаченню ми дивилися одні й ті ж мультфільми, серіали та кіно. Фанатіли від одних і тих же героїв та багато часу проводили на вулиці. Збирали та обмінювалися наклейками із жувальних гумок та багатьма іншими цікавими для дітей речами.
Вдома у більшості із нас все ще стояли відеомагнітофони й кіно ми дивилися на відеокасетах, хоча їх вже активно витісняли DVD програвачі та компакт-диски й кожного разу, коли ти запускав якесь кіно на касеті, тобі обов’язково нагадували, що цей же фільм вже є і на диску у значно кращій якості.
І хоч відеомагнітофони і стали для багатьох символом епохи, адже дозволяли дивитися улюблене кіно будь-коли та безмежну кількість разів, була річ, яка для молодшого покоління того часу стала не просто символом, а справжнім культом.
Це була річ, яка змінила життя багатьох дітей того часу, її бажали усі й в якийсь момент вона була буквально у кожному будинку та квартирі, де були діти. Ця річ стала справжнім синонімом щасливого дитинства й ім’я їй – Денді.
Історія приставки Dendy в Україні 2000-х
Для більшості з нас 8-ми бітна денді – це щось, що асоціюється із 90-ми, але у моєму випадку – 8-бітні ігри – це початок 00-х.
У той час, коли багато дітей мого покоління грали на 16 бітній Sega, PlayStation 1 чи навіть на персональному комп’ютері, малий Андрій все ще грав у 8-бітні ігри й був ними цілком задоволений, адже на той момент я й не підозрював, що існує щось інше.
Річ у тім, що в перші роки нового тисячоліття, коли батьки придбали нам із братом нашу першу власну ігрову консоль, мені було лише 5 чи 6 років і я не дуже розбирався у тому, що таке відеоігри та ігрова індустрія в цілому.
Одного разу батьки принесли з базару якусь велику коробку, витягли з неї щось із великою кількістю кнопок і підключили це до телевізора. Тицьнувши декілька кнопок на пульті, на екрані з’явилось зображення, заграла музика і малий Андрій побачив його. Це був Маріо. Як і у багатьох дітей того часу, моєю першою відеогрою, стала Seper Mario. І з цього усе почалося.
Ці події відбувалися понад 20 років тому, але я й досі добре пам’ятаю той момент, адже по суті він розділив моє життя на до та після. З того моменту я став геймером.
Що таке “Денді”?
Та схожа на клавіатуру консоль була лише першою нашою Денді, адже їх було багато. Усі 8-ми бітні ігрові консолі того часу об’єднував той факт, що вони були недовговічні й після декількох перепадів напруги у мережі чи просто перегріву, вони ламались і батьки були змушені купувати нову.
На щастя для малого мене, мої батьки могли собі дозволити купити іншу консоль буквально одразу після списання старої, тому довго випрошувати не приходилося.
За увесь час, що ми з братом користувались Dendy, у нас їх було багато. Точної цифри я не зможу назвати, але запам’яталося, що кожна з них за формою та виглядом відрізнялась від попередньої, тому я можу пригадати й схожу на клавіатуру, і у дещо зменшеному корпусі sega і навіть у формі Playstation 1, хоча на той момент про існування останньої я й не підозрював.
Змінювалась могла не лише форма, але й назва. Консоль могла отримати назву Сюбор, Кенга, Feihao або бути просто безіменною. Таке теж траплялося.
Картриджі для приставки Dendy
Але сама Dendy – це лише консоль. Для гри ще потрібні картриджі із власне іграми й з ними все було ще цікавіше. Картриджів для Денді, або як ми їх тоді називали – касети, за аналогією із відеокасетами, завжди було обмаль. У кожного гравця було декілька власних касет, якими можна було обмінятися з другом чи знайомим, якщо в його маленькій колекції були якісь інші ігри.
Ще однією можливістю отримати нову гру для мене був ринок. Щочетверга у моєму місті з’їжджався базар і серед десятків торгових рядів, де можна було знайти буквально усе, була одна палатка, до якої мене тягнуло буквально кожного тижня.
І не дивно, адже там можна було за 10 гривень купити новий картридж, а за 5 гривень обміняти власний на щось нове, але обміну підлягали лише картриджі у коробках.
Продавець перевіряв лише чи картридж працює і не звіряв зображення із іграми, які фактично були на картриджі, тому коробку на картридж можна було взяти будь-яку із наявних вдома.
Тому не дивно, що ніколи не можна було вірити тому, що зображено на обкладинці і це вже не говорячи, що навіть, якщо ігри і збігатися, автор обкладинки міг намалювати просто будь-що і здогадатись, яка конкретно гра, або частина ігрової серії буде на картриджі майже не можливо. А часом там зображували взагалі неіснуючі ігри.
Обираючи новий картридж важливо було звернути увагу на кількість ігор на платці. Пірати могли написати будь-яке число як на коробці, так і власне на картриджі. Але кількість не означала якість. Будучи дитиною я декілька разів купився на великі цифри, але швидко усвідомив, що оптимальною є кількість у 3-5 ігор на платці.
Коли їх менше, ти ризикуєш придбати гру, яку вже пройшов або маєш в колекції, а якщо більше – вони можуть повторюватися або бути найпростішими. Для прикладу маріо чи танчики і різні варіації вже знайомих рівнів у цих іграх.
Зазначу, що не завжди була можливість до придбання перевірити, які саме ігри були на картриджі. Це був час, коли нікому не можна було довіряти.
Ігри Денді
Ось так поступово ми дійшли до найцікавішої частини сьогоднішньої історії і це власне самі ігри для Dendy, а точніше піратські копії проектів покоління 8-ми біт.
Офіційно на Famicom та Nes вийшло понад 1000 різних проєкт і воно й не дивно, адже ці дві консолі були актуальними цілих 2 десятки років.
Японський Famicom розробники підтримували з 1983 до 2003-го року, а Nes із 85-го до 95-го. Офіційно по світу було продано майже 62 мільйони консолей, але це у далекому світі. У нас вдома ситуація була іншою.
Ні для кого не буде секретом, що пірати записували на картриджі лише найпростіші для портування ігри, тому ми автоматично були позбавлені багатьох цікавих як окремих проєктів, так і цілих серій. Про ігри із функцією збереження можна й не згадувати.
Але тогочасних дітей це не дуже бентежило, бо по-перше: в той час у нас ще не було вільного доступу до інформації та інтернету і ми просто не знали, що існує щось інше, окрім того, що могли знайти в продажі або обміняти у друзів.
По-друге: у нас все ж була можливість пограти в ігрові адаптації популярних у той час мультиплікаційних франшиз і цього нам було більш, ніж достатньо.
Читайте також: Якою була гра Spider-Man: Return of the Sinister Six на Dendy/Nes.
Як же ж круто було переглянути по телебаченню качині історії, черепашки ніндзя або людину павука, а потім підключити приставку до телевізора та разом з ними відправитися у віртуальні пригоди. А коли поруч був друг, який розділяв Ваше захоплення – це вже гарантовано спогади на усе життя.
Крім названих франшиз ще варто пригадати ігри про Флінстоунів, Тома та Джері і звичайно ж бетмена. Таких проєктів були десятки. Згадуючи ті часи, не можна сказати, що ігор було мало. От що можна констатувати на 100% – це те, що 8-ми бітні ігри були складними. Часом навіть занадто.
Сучасним гравцям складно уявити, що для проходження певного рівня у грі, його потрібно було буквально вивчати на пам’ять, а для цього потрібні десятки, якщо не сотні спроб.
Західним гравцям у цьому плані було трошки простіше, адже у вільному продажі можна було знайти ігрову літературу, де описували процес проходження гри, секрети та часом навіть друкували повну схему рівнів. Можливо не усіх, але про відомі та популярні ігри писали. Що ж було у нас?
По суті, лише власна фантазія та зошит у якому можна було схематично зобразити рівень. Принаймі я користувався таким способом доволі активно. Єдина річ, яка могла допомогти пройти складний рівень – це книга з паролями. У моєму середовищі зустрічалась вона не часто і коштувала доволі солідно, тому я не пригадую, щоб у нас була своя власна.
Зазвичай інформація з таких книг передавалася з уст в уста, а окремі паролі, як для прикладу відомий комані код, знали буквально усі.
Денді – моя перша ігрова консоль
Коли ми згадуємо роки дитинства і оцінюємо їх з висоти вже дорослої людини, ми часто акцентуємо на тому, що з певних причин були позбавлені багатьох речей, які мали наші однолітки з інших країн.
Сьогодні вже немає жодного сенсу філософствувати про те, як могло б бути, якби країна та ситуація були іншими, бо історія не приймає жодних якби. Минулого не зміниш.
Але навіть те, що було в нашому доступі – ігрова консоль, пару картриджів та декілька десятків 8-ми бітних ігор на вибір все ж зробили наше дитинство яскравішим та, не побоюсь цього слова, щасливішим.
Хто знає, ким би ми були, якби одного разу у кожного із нас вдома не з’явився один із клонів 8-ми бітної консолі від Nintendo.Коли я згадую своє власне дитинство, мені здається, що епоха Dendy та 8-ми біт тривала багато років, але, якщо задуматися, то всього близько п’яти. В рамках життя – це не багато, але за цей час відбулося стільки яскравих подій, що із окремими роками дорослого життя навіть не порівняти. Це був цікавий час.
Десь у проміжку між 2005 та 2006 роками батьки придбали нам з братом власний персональний комп’ютер і на багато років епоха денді для нас закінчилася. Почалась епоха ПК, Windows XP та піратських дисків. CD за 15, а DVD за 20, а потім і 25 гривень. Але це інша історія.
Наша приставка Dendy пролежала у шафі декілька років. Якась частина тої колекції відправилась до молодшої двоюрідної сестри, як це часто бувало в ті роки, а те, що залишилося ще через пару років я обміняв на одному із форумів на пару своїх перших ліцензійних картриджів для Game Boy Advance. В певній мірі я трошки шкодую про той вчинок.
Я дуже люблю та поважаю історію та власне минуле і скільки б сучасних ігрових консолей та ігор я не купував у свою колекцію, я добре пам’ятаю з чого усе почалося.
Хоч комп’ютер та власне пк ігри надовго став головною забавкою тих років я не забував і про 8-ми бітні ігри. Коли вдома з’явився інтернет, я почав глибше цікавитися цією темою і виявив, як багато всього особисто я не знав та пропустив і звичайно ж почав заповнювати ці білі плями.
Спочатку грав на емуляторах, але швидко зрозумів, що це не те і враження від гри зовсім інші. Для повноти картини потрібна консоль, картриджі, геймпад у руках та правильний телевізор.
Сьогодні я вже зібрав усе необхідне та навіть більше і маю можливість по-новому відкрити для себе те, з чого усе почалося. Відкрити для себе та поділитися враженнями із Вами.
Сьогодні я свідомо не акцентував увагу на якійсь певній грі чи серії, бо кожна з них – це окрема історія. Мета цього відео – розповісти загальну історію свого 8-ми бітного дитинства. І я вважаю, що із цим завданням я впорався, а усі інші деталі – це теми для окремих історій.
Якщо Вам цікава тема Денді та 8-ми біт в цілому, залишайте свої думки та побажання у коментарях. Я уважно із ними ознайомлюся та зроблю відповідні висновки.
Читайте також: Картриджі для Dendy 90-х років на українському аукціоні продаються за тисячі гривень.
